Екс - членкіна ГРД Галя Чижик час від часу пробує себе в якості інтервʼюера.
Однак її колишні грантові побратими зовсім не тиражують та залишають поза увагою те, що серед іншого, говорять особи, у яких бере інтервʼю Галинка.
Але із чим же це може бути повʼязано?!
Може деякі тези не лягають в канву корумпованої бізнес - моделі «реформ», на якій паразитують наші псевдоактивісти, всі це жернакови - шабуніни та маселки?!
Тож ми виділили для вас важливі аспекти.
Володимир Шаповал:
«Коли зʼявилася модель із залученням іноземних експертів, я спершу висловився про неї радше позитивно. До мене тоді звернулися представники USAID. Я написав, що в цій моделі немає порушення суверенітету, адже сама держава, ухвалюючи закон, встановлює такий порядок і може його змінити. Суверенітет передусім проявляється в тому, що держава зберігає право регулювати ту чи іншу ситуацію.
Але тоді я ще не знав, що зʼявиться цей виверт з вирішальним голосом за іноземцями.Я вважаю це трагічною помилкою. Виходить, що існує два сорти членів Дорадчої групи експертів.
Коли з'явилась ця норма, яка фактично робить українських експертів другим сортом, я подумав, ким треба бути, щоб погодитись на таку роль, адже ти у себе вдома, але є другорядним учасником процесу. До слова, це непряма оцінка самої держави, з боку тих, хто протиснув цей закон.
І тут мене запрошує на зустріч тодішній керівник
USAID в Україні. Це було якраз напередодні формування Дорадчої групи експертів, і мені
натякнули, що хочуть запропонувати мою кандидатуру.
Мене привабила ця перспектива,
бо я хотів би докластись до того, аби не пропустити непрофесійне лайно, даруйте за грубість. І під час розмови виявилось, що мені пропонують бути заступником судді зі Сполучених Штатів.
Я подякував, а сам думаю: якого чорта ти мене запросив.Мою країну і мене принизили.Мовляв: "Ти, пане Шаповал, другий сорт. Можеш бути лише заступником якоїсь американки в своїй країні".
***
Роман Куйбіда:
— А як ви ставитеся до залучення іноземців? Адже ви мали досвід роботи з ними в Конкурсній комісії з обрання керівника Спеціалізованої антикорупційної
прокуратури.
-Ті іноземці, з якими мені пощастило працювати в Конкурсній комісії, — це професіонали, в яких багато чого можна повчитися. Це була дуже цікава взаємодія,
вони багато чого привносять.
Але сама модель мені не подобається.
-Чому?
Бо за нормальних умов це самоприниження
для України як держави, це свідчить про слабкість державних інституцій, недостатність суспільної довіри до них. Невже ми не можемо знайти в себе авторитетних людей, які можуть провести такі конкурси? Мені здається, що серед українців точно є чимало тих, хто міг би гідно виконувати цю роль.
***
Тільман Хоппе:
— Міжнародні партнери висувають членів комісій і фінансують оцінювання. Чи не створює це тиску підтверджувати успішність результатів замість критично їх оцінювати?
— Гадаю, навряд чи хтось стверджуватиме, що міжнародні члени комісій, яких призначають міжнародні організації, можуть бути повністю незалежними від них. Вони працюють за тимчасовими контрактами, отримують оплату і рано чи пізно шукатимуть наступний контракт.
Я був свідком того, як менеджер проєкту одного з донорів запитував члена комісії про перспективи проходження оцінювання конкретним кандидатом. Водночас було відомо, що цей менеджер мав особистий інтерес стосовно цієї людини. Такі історії час від часу трапляються, і ми між собою про них жартуємо.
Загалом міжнародна технічна допомога — це дуже слабо контрольована монополія, майже невидима для платників податків. Я оцінював міжнародні проєкти для різних донорів у різних країнах, а також сам їх розробляв і впроваджував.Те, що насправді відбувається всередині таких проєктів, зазвичай розуміє дуже вузьке коло людей — часто навіть не самі донори, а лише менеджери проєктів, а інколи лише експерти. І вся система міжнародної технічної допомоги об’єктивно зацікавлена в тому, щоб ця діяльність тривала й розширювалась.
Якось один менеджер із міжнародної організації сказав мені: «Тільмане, мені треба звідси вибиратися — ця антикорупційна сфера перетворилася на жахливу індустрію».