Назад
🟥🟥 КОЛИ ПРИВАТНА РОЗМОВА СТАЄ ЗЛОЧИНОМ
Шановні підписники каналу!
До вашої уваги дуже цікава і навіть революційна для наших реалій окрема думка судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Аркадія Бущенка.
У червні 2026 року Касаційний кримінальний суд залишив у силі вирок чоловікові 5 років позбавлення волі за розпалювання національної ворожнечі, приниження національної честі та гідності (ст. 161 КК України) та виправдовування російської агресії (ст. 436-2 КК України).
Але найцікавішим у цій справі для нас є навіть не саме рішення, а окрема думка судді Аркадія Бущенка.
Її центральна теза фактично зводиться до давнього принципу римського права:
#️⃣ Cogitationis poenam nemo patitur - ніхто не несе покарання за думки.
Йдеться про висловлювання, зроблені виключно у приватних розмовах в автомобілі, з дружиною чи приятелем. Вони не призначалися для публічного поширення і стали відомі державі лише внаслідок проведення негласних слідчих дій.
І саме тут виникає фундаментальне питання:
чи може держава карати людину за те, що вона говорить приватно, якщо ці слова не були адресовані суспільству?
Суддя звертає увагу на надзвичайно небезпечну межу. Якщо кримінальне право починає карати за розмови в автомобілі, вдома чи на кухні, ми ризикуємо повернутися до практик, коли держава контролює вже не суспільно небезпечну поведінку людини, а її погляди та приватні висловлювання.
Окреме питання саме «розпалювання» ворожнечі.
Якщо висловлювання не були публічними, не спрямовувалися на невизначене коло людей, а фактично їхньою сторонньою «аудиторією» стали правоохоронці, які здійснювали прослуховування, кого саме такими словами можна було «розпалити»?
І тут ми підходимо до найскладнішого.
Навіть морально неприйнятні, українофобські чи проросійські погляди людини самі по собі не повинні скасовувати фундаментальні принципи кримінального права та право на приватність.
Бо права людини перевіряються не тоді, коли ми захищаємо того, хто нам подобається.
Вони перевіряються тоді, коли закон має захищати того, чиї погляди нам огидні.
Правозахисна діяльність Аркадія Бущенка добре відома юридичній спільноті. І ця окрема думка, на наш погляд, демонструє дуже важливу річ: зміна професійного статусу не обов’язково означає відмову від правозахисного мислення.
Від редакції каналу.
Ми неодноразово критично писали про стан української судової влади. На нашу думку, сьогодні значна її частина перебуває під величезним тиском і дедалі рідше демонструє готовність ухвалювати рішення всупереч очікуванням державної машини.
🔴 Особливо прикро нам спостерігати за роботою окремих суддів, які самі прийшли до суддівської професії з Адвокатури.
Ми неодноразово критикували такі випадки, зокрема у практиці Вищого антикорупційного суду, коли колишні Адвокати, вже одягнувши суддівську мантію, під час вирішення питань про проведення слідчих та інших процесуальних дій, у тому числі обшуків, на нашу думку, не забезпечують належного захисту фундаментальних професійних прав Адвокатів.
Іноді складається враження, що разом із новою посадою забувається і власне адвокатське минуле той час, коли професійним обов’язком було захищати людину від надмірного втручання держави, а не виправдовувати таке втручання.
Але, як бачимо, є й інші приклади.
Є люди, які, ставши суддями, не забувають свого правозахисного минулого і того, для чого взагалі існує право: не лише для того, щоб держава могла карати, а й для того, щоб встановлювати межі, за які сама держава заходити не повинна.
Саме тому треба говорити і про винятки.
❗️ В Україні залишаються судді, які намагаються бути Суддями.
Навіть тоді, коли їхня позиція непопулярна. Навіть тоді, коли з нею не погоджується більшість. І особливо тоді, коли йдеться про межу, за яку держава заходити не повинна.
‼️ Окрему думку Аркадія Бущенка рекомендуємо прочитати повністю:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/137457530?utm_source=chatgpt.com
🌐 Захист прав адвокатів України
https://t.me/zahistadvokativ
✈️ Підписуйтеся на канал.
Telegram-публікація
