Назад
З інститутом застави відбувається небезпечна трансформація.
За КПК застава є самостійним запобіжним заходом або альтернативою триманню під вартою. Її призначення - забезпечити належну процесуальну поведінку особи, а не створити фінансово нездоланну умову для звільнення з-під варти.
Конституційний Суд у липні 2026 року окремо наголосив: розмір застави має визначатися з урахуванням реального майнового стану особи, не може бути завідомо непомірним і повинен залишати підозрюваному реальну можливість скористатися заставою як альтернативою позбавленню свободи.
На практиці все з точністю до навпаки.
Тій самій «Музі» - Івахненко у справі «Карфаген» визначено заставу у 20 млн грн. Це приблизно у шість разів більше її законного річного доходу. Коштів для внесення застави вона не має - відповідно, залишається в СІЗО.
Але, як виявляється, сьогодні ми вже дійшли до ситуації, коли навіть наявність коштів, яку закумульовані в банку, не гарантує можливості внести заставу.
У справі «Мідас» Кривонос публічно повідомляв про блокування фінансовим моніторингом коштів, призначених для внесення застави.
Столару ж у справі «Феміда» ВАКС визначив 300 млн грн застави як самостійний запобіжний захід - без тримання під вартою. Пособниця у справі «Карфаген», - під вартою, а організотор в «Феміді» - із заставою і навіть без попереднього затримання. Доброчесно, нічого не скажеш.
До речі, Столар станом на сьогодні стверджує, що має необхідні кошти та готовий виконати ухвалу суду, однак банки відмовляються проводити відповідні платежі.
Таким чином, між ухвалою суду про заставу та її фактичним внесенням з’являється ще один бар’єр - банківський фінмоніторинг, який може заблокувати платіж через так звані репутаційні ризики. Але чиї саме ризики в такому разі враховуються - Пишного чи керівника банку? І про які репутаційні ризики може йти мова коли на шальці терезів свобода людини? Все це не має нічого спільного з законом.
Звісно, що застави та компанії-заставодавців треба перевіряти. Але не перетворювати це на акти публічного бичування.
Є ще одна проблема - заставодавці.
Останнім часом окремі депутати та так звані антикорупційні активісти публікують назви компаній-заставодавців, досліджують їхніх власників, пов’язаних осіб, обороти та фактично створюють навколо них репутаційно токсичне середовище.
У результаті навіть компанія, яка має легальні кошти, підтверджене їхнє походження і готова абсолютно законно виступити заставодавцем, змушена враховувати ризик інформаційних атак та появи своєї назви в черговому дописі Железняка чи інших представників племені «реформаторів».
Це створює очевидний стримувальний ефект для потенційних заставодавців.
За таких умов застава перестає виконувати функцію реальної альтернативи триманню під вартою, а особа фактично опиняється у стані безальтернативної ізоляції.
Тривале перебування в СІЗО за такої конструкції об’єктивно створює значний процесуальний тиск і змушує до надання будь-яких вигідних слідству показань, співпраці або укладення угоди як єдиного реального способу змінити своє становище.
Якщо вже застава існує лише формально, а людина фактично позбавлена можливості вийти з-під варти, то називати це «альтернативним запобіжним заходом» не варто.
Називайте речі своїми іменами - полон.
Усе це слід розглядати крізь призму істотного порушення прав людини та гарантій, закріплених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Одними з головних публічних драйверів деінсталяції самого інституту застави стали Шабунін, Каленюк, Железняк, Ніколов, Радіна, Ткач та ініші - саме їхня риторика та публічний тиск значною мірою сприяли формуванню практики, за якої передбачений законом запобіжний захід дедалі більше втрачає своє реальне призначення.
Цікаво було б подивитися на них, якби вони самі опинилися на місці людей, щодо яких обирають подібні запобіжні заходи.
Тоді ми точно почули б дружнє завивання про демократію, права людини, презумпцію невинуватості та верховенство права.
Telegram-публікація
